Щодо справи про позбавлення батьківських прав

 19 квітня 2016 року Ватутінським міським судом Черкаської області розглянуто цивільну справу за позовом громадянина П. до громадянки Т. про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, відповідно до якого було позбавлено громадянку Т. батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини та стягнуто з неї на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі ¼ частини всіх видів заробітку та доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду та судовий збір на користь держави.

Згідно із вимогами ст.150 СК України батьки зобов'язані займатися вихованням дитини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити  здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Судом встановлено факт свідомого ухилення громадянки Т. від виконання своїх обов'язків, оскільки вона не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не цікавиться її утриманням, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не проживає та не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, умов проживання, побуту, не взмозі створити  дитині належний рівень проживання, побуту, фізичного та духовного розвитку.  

Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються  Конституцією України, СК України,   Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, що ратифікована Постановою ВР України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, і є частиною національного законодавства України.

Так, відповідно до ст.51, 52 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

         Статтею 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці Конвенції зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки батьків…, які відповідають за неї за законом…

Держави-учасниці Конвенції забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї… (ст.9 Конвенції про права дитини).